Психолог

Для чого потрібен психолог?

Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особистісні проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчають ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети і характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.
А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?
Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією і з емоційним станом дитини об’єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Врешті-решт, адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів ж іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівці підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.
Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з появою капризів, агресії, впертості дитини – і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція – звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматися з дитиною, щоб допомогти йому подолати непростий період.

Що роблять дитячі психологи?

Отже, ці або якісь інші причини привели вас до думки про звернення до дитячого психолога. У чому ж може полягати його робота?

• Психодіагностика

Будь-який психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик. Їх мета – визначити об’єктивний стан людини, виділити його причини, а також оцінити рівень розвитку тих чи інших психічних процесів (пам’яті, уваги, мислення і т.д.). Якщо для дорослих часто використовуються тестові методики, відомі багатьом, то в арсеналі дитячого психолога звичайно це особливі методики для дітей. Фахівець може попросити вашу дитину щось намалювати, може пограти з ним в захоплюючу гру – насправді ж за допомогою цих процедур збере необхідні дані.

• Розвиваючі заняття

За допомогою розвиваючих психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини різні необхідні навички і якості. Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних віків. Найчастіше, що розвивають психологічні заняття проводяться відразу з групою дітей, і в такому випадку дитина також вчиться спілкуватися з іншими дітьми, сприймати соціальні норми.

• Корекційно-відновлювальна робота

За наявності у дитини серйозних емоційних або особистісних труднощів може знадобитися спеціально організована психотерапевтична робота. Це можуть бути заняття на зняття тривожності, страхів, на підвищення самооцінки, на зняття агресивних тенденцій. Дитяча психотерапія може знадобитися, якщо дитина пережив сильний стрес – Втрату близьких, фізичний або психічний насильство і т.п.
Методи, що застосовуються в дитячій психотерапії, різноманітні. Наприклад, для зовсім маленьких дітей дуже дієвим методом виявляється так звана пісочна терапія (спеціально організовані заняття з піском). Для дітей старшого віку дуже ефективна буває казкотерапія (Заняття з застосуванням спеціальних психотерапевтичних казок як готових, так і складаються в ході взаємодії дитини з психологом). Гра, малюнок, казка – всі знайомі і цікаві для дитини предмети і заняття стають в руках спеціаліста потужним засобом допомоги.

• Консультування батьків та сімейне консультування

У психологів є така відома аксіома «Проблеми маленьких дітей – це проблеми батьків». І це насправді так. При уважному розгляді причини всіх дитячих труднощів перебувають у сімейних проблемах і конфліктах, неадекватності стилю виховання і т.д. Тому часто виходить так, що для вирішення проблеми дитини досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, навколишнього дитини.Психолог на консультації допоможе вам побачити себе з боку, об’єктивно оцінити свої методи виховання. Гарний психолог ніколи не буде судити або дорікати вам за що б то не було. Він просто дасть вам у руки нові, більш ефективні інструменти виховання, розповість більше про вікові особливості малюка. Наступним напрямком роботи є просвітницький– виступи на батьківських зборах, та розміщення цікавої психологічної інформації у інформаційних куточках та на веб-сайті Здо.

АДАПТАЦІЯ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садка?

На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику, намагається вступити в контакт.
Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.
Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.
Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.
До кінця раннього віку в дитини з’являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Як допомогти дитині звикнути до дитячого садочку?

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація — це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») — процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація — активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, обирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші — менш упевнені, більше спостерігають, деякі — виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина — недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку — 7-15 днів, молодшого дошкільного віку — 2-3 тижні, старшого дошкільного віку — 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

Легкий — поведінка дитини нормалізується (протягом 10-15 днів) — фізіологічна, природна адаптація;
Середній (протягом 15-30 днів) — дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
Важкий (триває від 2 місяців і більше) — патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група — ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група — малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей, навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група — діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей — прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки — зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Що робити, щоб процес адаптації не затягувався?

Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;
Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
У перші дні — короткочасне перебування у групі — 1-2 години;
Наблизити домашній режим до садкового;
Утримуватися від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження;
Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка.
Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;
Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;
Зустрічати дитину з посмішкою;
Розповідати якомога більше позитивного про садок;
Підтримувати самостійність дитини вдома.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ «ПЕРШІ ДНІ ДИТИНИ В ЗДО»

Забезпечте можливість участі батьків у житті дитини в умовах нового середовища.
Встановіть довірливий особистісний контакт з кожною дитиною.
Уникайте твердої вимогливості і принциповості у стосунках «дитина-вихователь».
Стиль спілкування педагога з дітьми має бути демократичним.
Спілкування на початковому етапі має включати в себе:

посмішку (супроводження спілкування приязною посмішкою, відповідь посмішкою на ініціативну посмішку дитини);
погляд (дивитися в очі дитині під час спілкування, тримати контакт поглядами);
розмова (ласкава інтонація, називання дитини по імені, діалог із нею).

Забезпечте вільний режим дня в адаптаційний період (залежно від потреб емоційного стану дитини), менше регламентуйте дитячу діяльність, давайте дітям більше вільного часу (особливо у другій половині дня) для засвоєння дитиною нового життєвого простору.
Не слід примушувати дітей брати участь у заняттях, їсти і спати. Інакше виникає негативне ставлення до нового середовища, закріплюються негативні умовні зв’язки. Як результат – адаптація затягується.
Проводьте ритуали щоденної зустрічі та прощання з кожною дитиною.
Сприяйте об’єднанню дітей через спілкування, формуйте традиції групових взаємин.
Систематично підтримуйте інтерес і активність дитини, формуйте впевненість, самостійність, ініціативність.
Погоджуйте свої дії з діями батьків, зближуйте підходи до дітей у родині й дошкільному закладі.
Створіть для дитини сприятливий психологічний комфорт (проявляйте турботливість, уважність, доброзичливість, чуйність).
Застосовуйте музикотерапію. Можна слухати бадьору знайому музику вранці 10-15 хвилин; спокійну, релаксуючу – ввечері (10-15 хвилин). Можна записати знайомі дітям музичні твори (за програмою) або класичні, які особливо добре викликають релаксацію (Баха, Чайковського, Шопена).
Враховуйте індивідуальні особливості дитини.
Формуйте у дитини адекватні форми спілкування з дорослими й однолітками.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ «ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ДИТИНИ»

Наразі гостро постає проблема порушення психічного здоров’я дитини через ситуацію, що склалась у країні та світі. Світова пандемія, соціальна ізоляція, матеріальна скрута, емоційне незадоволення дорослих та інше – все це переноситься на дітей і порушує психологічну рівновагу.

Терміном «психологічне здоров’я» позначається стан душевного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам дійсності регуляцію поведінки й діяльності.

Складові здоров’я:

емоційне— здатність розуміти, висловлювати та регулювати свої почуття;
соціальне— здатність адекватно розуміти та будувати стосунки із соціальним оточенням: сім’я, друзі, колеги, колектив тощо;
особистісне— прийняття себе як особистості на основі самопізнання, самоаналізу, самооцінки тощо;
розумове— вміння отримувати, аналізувати та використовувати необхідну інформацію;
фізичне— відсутність фізичних вад і больових відчуттів в організмі людини;
моральне— сукупність норм і принципів поведінки людини відповідно до сучасних вимог суспільства;
психологічне— повноцінний психічний розвиток на всіх етапах онтогенезу, відсутність вад особистісного розвитку, здатність протидіяти стресу тощо — включає всі перераховані види здоров’я;
психологічний комфорт— стан душевної рівноваги, спокою, захищеності, людина задоволена своїм буттям, оптимістична тощо.

Психологічно здорова людина — це людина творча, оптимістична, життєрадісна й весела, яка пізнає навколишній світ розумом, почуттями й інтуїцією. Вона повністю сприймає саму себе і при цьому визнає цінність та унікальність людей довкола, бере відповідальність за своє життя, яке наповнене сенсом. Можна сказати, що «стрижневим» поняттям для опису психологічного здоров’я є «гармонія» між різними складовими самої людини: тілесними і психічними, інтелектуальними й емоційними.

Щоб створити стан психологічного комфорту дитини, необхідно:

дозволяти їй відмовлятися від дискомфортної діяльності, уникати практики примусу;
надавати право на вільний час, який можна витрачати на власний розсуд;
давати змогу доводити розпочату справу до кінця і бачити кінцевий результат своєї діяльності;
забезпечувати спокій удома, відмовлятися від криків, різких жестів, авторитарних дій, принизливих, недоброзичливих висловлювань;
створювати варіативне середовище, давати дитині змогу вільно рухатись, вибирати для себе бажану справу, а при потребі — побути самій;
відмовлятися від надмірної опіки;
стимулювати бажання самостійно проявляти творчість, ініціативу.

У жодному разі не варто допускати:

примусового залучення дитини до небажаної діяльності;
надміру голосних подразників, емоційної нестабільності дорослого оточення, різких змін настрою;
жорсткої регламентації життєдіяльності дитини в сім’ї;
зловживання оцінним підходом у навчанні і вихованні.

Натомість:

виховуйте у дитини самостійність;
навчіться розпитувати, вислуховувати дитину;
розвивайте у себе і дитини почуття гумору, вміння посміятися з себе самого;
у повсякденному житті створіть для дитини умови, де вона могла б задовольнити свої провідні духовні потреби — у любові, увазі, турботі, самоповазі, спілкуванні з приємними їй людьми, пізнанні;
дайте дитині змогу через малювання (фарбами, фломастерами, олівцями, крейдою) звільнитися від страху, напруження, негативних переживань;
розширюйте уявлень дітей про світ людських почуттів — радості, інтересу, подиву, горя, смутку, страждання, відрази, презирства, страху, провини, сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву;
вчіть дітей емоційно адекватно реагувати на подію, вчинок, результат діяльності;
розвивайте в них уміння правильно переживати як перемогу, так і програш; виробляйте помірковане ставлення до труднощів, оптимізм при потребі їх долати;
виховуйте волю дошкільнят, тренуйте у них прояви довільної поведінки. Відмовтеся від практики звичного оцінювання кінцевих продуктів праці. Акцентуйте увагу дітей на самому процесі подолання труднощів. Оцінюйте насамперед вкладені у досягнення зусилля дитини, її намагання впоратись зі складною ситуацією.

Варто періодично давати дітям змогу розвантажуватися, розслаблюватися. Можна використати ігри у «клякси» або з папером, який дозволяється рвати, м’яти. Для зняття агресії можна використати гумову грушу (боксувати) або запропонувати дитині виконати певні фізичні вправи, танцювальні рухи.

Психологічна підтримка дитини — процес, при якому дорослий:

концентрується на позитивних сторонах і перевагах дитини для зміцнення її самооцінки;
допомагає дитині повірити в себе і свої сили;
розказує, як уникати помилок, підтримує при невдачах.

Слова підтримки:

знаючи тебе, я впевнена, що ти все зробиш добре;
ти робиш це дуже добре;
прекрасно, чудово, вперед, давай далі, я пишаюся тобою;
мені подобається, як ти працюєш;
я дуже радий твоїй допомозі, дякую.

Не можливо перерахувати ту безмежну кількість порад для підтримки психологічного комфорту та попередження виникнення психологічних травм, проте кожен із близьких дорослих має знати, як підібрати ключик до серця своєї дитини, враховувати її індивідуальні особливості та напрямки особистісного розвитку.

«ПРОФІЛАКТИКА БУЛІНГУ»

Булінг (builying, від англ.buily – хуліган, забіяка, грубіян, насильник) визначається як пригноблення, дискримінація, цькування. Булінг – це соціальне явище, характерне переважно для організованих дитячих колективів, у першу чергу, школі, рідко – у ЗДО.

Булінгом називається агресія одних дітей стосовно інших, коли наявні нерівність сил агресора та жертви, агресія має тенденцію повторюватися, при цьому відповідь жертви показує, як сильно її зачепило те, що відбувається.

Булінг може виявлятися у багатьох формах.

Він може бути:

Фізичним (завдання ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності);
Словесним (обзивання, глузування);
Соціальним (розповсюдження пліток, чуток);
Письмовим (написання записок, образливих знаків);
Електронним (розповсюдження образливих чуток, коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів і сайтів соціальних мереж).

Булінг може виникати як компенсація за невдачі:

у навчанні;
суспільному житті;
відтиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих;
при недостатній увазі з боку дорослих;
як крайній засіб, коли дитина вичерпала всі інші можливості для задоволення своїх потреб;
у випадках, коли діти протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо у своєму оточенні.

Окрім того, причинами булінгу може бути:

помилкове уявлення про те, що агресивна поведінка допустима;
бажання завоювати авторитет в очах друзів та однолітків;
бажанняпривернутиувагувпливовихдорослих;
нудьга, здирство;
часто діти вважають знущання способом стати популярними, керувати та мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися;
булінг у дитячому середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між дітьми за вищий статус у групі, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю свого мікросоціуму.

Батьки можуть зіграти важливу роль у запобіганні проявів булінгу.

Ось кілька порад про це:

Навчайте дітей вирішувати проблеми конструктивно, без агресивності, хваліть їх, коли в них це виходить.
Хваліть їх, коли вони добре поводяться, це допоможе їм підняти самооцінку. Дітям потрібна впевненість у собі, щоб вони могли відстояти свою точку зору.
Цікавтеся у дитини, як пройшов їхній день у садочку, школі, уважно вислухайте, що вони розповідають про своє середовище, своїх друзів і проблеми.
Серйозно поставтеся до булінгу. Більшість дітей соромляться розповідати, що їх ображають.
Якщо ви бачите, що когось ображають, обов’язково заступіться за дитину, навіть якщо кривдником є ваш син чи донька.
Закликайте дитину допомагати тим, хто цього потребує.
Нікого не ображайте самі. Якщо дітей ображають у дома, вони будуть зганяти злість на інших. Якщо ваша дитина бачить, що ви ображаєте когось іншого, глузуєте над ним або говорите неправду про когось, вона буде чинити так само.
Підтримуйте освітні програми, боріться з булінгом.

Якщо ваша дитина стала жертвою булінгу

Більшість дітей соромляться зізнатись у тому, що над ними знущаються. Вони можуть нікому про це не розповідати. Якщо ваша дитина все-таки прийшла до вас по допомогу, поставтесь до цього серйозно. Якщо дитина вперше попросила про допомогу, але до неї не поставилися серйозно, вдруге вона вже до вас не звернеться.

Якщо ваша дитина не звертається до вас по допомогу, зверніть увагу на такі ознаки, які свідчать про те, що вона стала жертвою булінгу:

Дитина стає замкнутою.
Втрачає друзів.
Гірше вчиться.
Втрачає інтерес до занять, які раніше любила.
Її одяг порваний або забруднений.
Вона приходить додому із синцями.
Просить більше кишенькових грошей.

Якщо ви думаєте, що вашу дитину ображають або ж вона сама вам про це сказала, ви можете їй допомогти. Батьки найкраще впливають на впевненість дитини в собі й можуть навчити її найкращих способів вирішення проблем.

Ось як ви можете допомогти своїй дитині:

Порозмовляйте з вихователем дитини, не варто відразу конфліктувати з батьками кривдника. Якщо вихователь нічого не зробить, зверніться до директора.
Навчіть дитину неагресивних способів протистояти булінгу – нехай вона уникає кривдника або ухиляється від нього, переключиться на спілкування із друзями або порозмовляє з кимось, хто міг би їй допомогти.
Допоможіть дитині діяти впевнено. Привчіть її ходити з розправленими плечима, дивитись іншим в очі, розмовляти чітко й голосно.
Не закликайте дітей вирішувати проблеми за допомогою кулаків. Дитина може постраждати під час бійки, потрапити в неприємності й поглибити конфлікт зі своїми кривдниками.
Залучіть дитину до позашкільних занять. Тоді в неї буде більш широке коло спілкування й більше друзів.

Якщо кривдником є ваша дитина

Кожному з батьків складно повірити в те, що їхня дитина ображає інших, але іноді це трапляється. Але якщо вона знущається над іншими зараз, це ще не означає, що дитина буде так робити в майбутньому. Батьки можуть допомогти їй змінитись і почати добре спілкуватися зі своїми одногрупниками.

Ваша дитина може бути кривдником, якщо вона:

Не співчуває іншим.
Цінує агресивність.
Любить командувати.
Проявляє нахабство переможця, який не любить програвати.
Часто свариться із братами й сестрами.
Імпульсивна.

Що ви можете зробити, щоб допомогти дитині:

Поставтеся до цього серйозно. Не сприймайте булінг як щось тимчасове.
Якщо вас не хвилює, як це позначиться на вашій дитині, пригадайте про те, що страждає хтось інший.
Порозмовляйте з дитиною, дізнайтеся, чому вона ображає інших. Дуже часто діти так поводяться, коли відчувають смуток, злість, самотність або невпевненість. Іноді причиною такої поведінки стають якісь зміни вдома, у сім’ї.
Навчіть дитину співчувати іншим, поясніть їй, як почувається той, кого ображають.
Запитайте у вихователя або практичного психолога, чи є у вашої дитини якісь проблеми у дошкільному закладі. Може, вона відстає з якогось предмету або їй складно завести друзів. Запитайте у них, як ви можете допомогти дитині вирішити цю проблему.
Запитайте себе, чи не ображають вашу дитину вдома. Дуже часто діти, які знущаються над іншими, самі стали жертвою знущання батьків або членів сім’ї.

Практичний психолог ЗДО №1 Ірина Андріївна.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

Діти – основа сім’ї. У процесі виховання враховуйте індивідуальні особливості розвитку дитини.
Не ображайте, не бийте, не принижуйте дитину. Пам’ятайте, навчання – це радість(негативні емоції не сприяють засвоєнню матеріалу, вбивають бажання вчитися). Криком ви нічого не зміните.
Знайдіть час для бесіди з дитиною.Під час спілкування не реагуйте бурхливо, не засуджуйте, а будьте тактовними, толерантними у вираженні своїх суджень, думок. Намагайтеся контролювати режим дня дитини.
Пам’ятайте, що дитина – це ваше відображення (грубість породжує грубість, крик – крик, а взаєморозуміння і доброзичливість – добро і злагоду в сім’ї). Запитайте себе: «Чи хочу я, щоб моя дитина була схожа на мене?»
Дитина – це цілий світ, сприймайте її як цілісну особистість, дорослу людину, яка має свої права(на навчання, відпочинок тощо) і певні обов’язки (вчитися, дотримуватись правил для учнів).
Якщо ви помітили, що у дитини «важкий» період, тоді підтримайте її.
Не віддаляйте дитину від себе – знайдіть час поговорити, зрозуміти, згадати себе в її віці, допоможіть, якщо потрібно, лагідним добрим словом.
Не шкодуйте ніжних слів,будуючи стосунки з власною дитиною.
Ви дали дитині життя, тож допоможіть зорієнтуватися у бурхливому морі життєвих подій.

Виховання дитини починається з сім’ї. Не слід забувати, що виховуючи ви будуєте храм дитячої долі і життя. І саме від вас залежить наскільки цей храм буде наповнений світлом радості, тепла і людських цінностей, поваги, взаєморозуміння.

«УСПІШНА ПІДГОТОВКА ДИТИНИ ДО ШКОЛИ»

Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань умінь і навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.
Прагніть не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші – у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).
Заняття вимагають систематичності: 10-15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година-дві у вихідні.
Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, пояснення), то було б іще краще».
Формуйте високий рівень домагань, і вірте, що ваша дитина зможе все, потрібно тільки їй допомогти. Хваліть малюка словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Пояснюйте причини своїх вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.
Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, над силу не грайтеся з дитиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.
Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.
Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.
Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.
Читайте розповіді про школу, школярів, учителів.
Прагніть створити у дитини адекватне, об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього учня. Адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає!
Любіть дитину, знаходьте радість у спілкуванні з нею.
Ваша повага до дитини зараз — фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.